Російські наркобарони вербують черкащан на роботу кур’єрами

0
35

“У молодої людини мама захворіла на рак, потрібні були гроші, він вплутався в цю схему, поїхав у Росію, там його і посадили. Поки сидів, мати померла, не знали, як йому про це сказати, щоб він, не дай бог, з собою нічого не зробив “, – розповідає Тетяна, жителька провінційного містечка в Черкаській області. Йдеться про масштабну міжнародну схему торгівлі людьми, від якої постраждали сотні, якщо не тисячі молодих українців. Їх обманом запрошують на високооплачувану роботу в Росію, там втягують в ланцюжок поширення наркотиків, а після “здають” місцевим правоохоронцям. Тюремні терміни – від 10 років і більше. Син Тетяни Едуард разом зі своєю дівчиною Вірою в пастку злочинців потрапили майже три роки тому. Обидва отримали по 11 років в’язниці. Тепер вони чекають розгляду апеляції в СІЗО російського міста Кострома. Про це пише “Фокус“.

Вербування і шантаж

У масштабах всієї країни ця схема запрацювала в 2014 році, коли всюди – в маршрутках, метро, газетах і навіть на білбордах з’явилися оголошення, в яких “молодих і енергійних людей” запрошували попрацювати кур’єрами за неадекватно високу зарплату – 5-10 тис. грн в тиждень. Причому були не потрібні ні досвід роботи, ні освіта, ні специфічні навички. Кандидат повинен лише “впевнено володіти телефоном”. Всього іншого щедрі роботодавці обіцяли навчити на місці, надати транспорт, житло та інше, що називається, соцпакет. Все це звучало настільки заманливо, що багато українців клюнули на пропозицію.

У хід йшли і активні методи пошуку співробітників. Ніна Черненко, мати одного з потерпілих, розповідає, що її синові подзвонили після того, як він розмістив резюме в інтернеті. Майбутніх наркокур’єрів шукали і за допомогою соціальних мереж. Журналісти харківського видання “NewsRoom” ще два роки тому з’ясували, що людей вербують через Instagram – учасники схеми привертали увагу незнайомих людей, лайкали їхні фотографії, а у себе на сторінках розміщували оголошення про високооплачувану роботу кур’єром, даючи посилання на один із наразі закритих сайтів для пошуку роботи . Діяло і сарафанне радіо, коли з посиланням на “знайомих знайомих” запускався слух про те, як хтось вдало влаштувався кур’єром, заробив купу грошей і всім задоволений. У такі кур’єри в основному звали чоловіків 20-35 років.

Далі включалася типова схема вербування. Потенційному кур’єру призначалася зустріч, на якій виявлялося, що “в Україні вакансії закінчилися”, тому доведеться працювати в Росії. Суть роботи зводилася до пішої (іноді на автомобілі) доставці невеликих вантажів, нібито побутової хімії, спортивного харчування, чаю тощо. Використовувалися психологічні прийоми. Рекрутери, наприклад, запевняли, що вакантних місць майже не залишилося, а бажаючих – хоч греблю гати, тому рішення треба приймати сьогодні-завтра. Тим самим жертві не залишали часу тверезо зважити ризики.

Іноді вже на цьому етапі претендентам прямо говорили, що доведеться мати справу не з чаєм і пральним порошком, а з поширенням наркотиків, в першу чергу “спайсу” (синтетична курильна суміш, що володіє психоактивною дією, аналогічній дії марихуани), які, як запевняли роботодавці , абсолютно легальні в РФ (насправді ні). Вербувальники розповідали, що від російської поліції завжди можна відкупитися, плюс в тамтешніх силових структурах нібито є серйозна “дах”, так що особливих ризиків немає. Головний же акцент робився на прибутковості кур’єрською роботи.

У багатьох на цьому етапі виникали сумніви: підозріло високий заробіток, хороший “соцпакет”, малозрозумілий роботодавець, обстановка секретності, поспіх, робота в чужій країні, з якої Україна відкрито воює. Але матеріальний аргумент зазвичай все переважував. Менше інших думали безробітні і вихідці з неблагополучних сімей. Активно вербували сиріт, оскільки про них у разі чого в Україні ніхто не згадає.

Отримавши згоду, вербувальники робили копію паспорта, збирали інші особисті дані майбутнього співробітника, купували йому квиток до Москви, де допомагали знайти житло, давали телефон із встановленою програмою, що видаляє всю переписку, і відповідні інструкції.

Використовувалася популярна на пострадянському просторі схема наркоторгівлі через “закладки”. Вона забезпечує високу ступінь анонімності, оскільки продавець і покупець “товару” між собою взагалі не перетинаються. Кур’єр отримує від свого куратора наркотики і адресу, куди їх потрібно доставити. Зазвичай це непримітні місця: за водостічної трубою біля під’їзду, під деревом в міському парку тощо. Здійснивши там “закладку”, кур’єр відправляє своєму начальству фотографії та точний опис місця, які пересилаються покупцеві. Оплата зазвичай приймається анонімно в криптовалюті.

Після прибуття в Москву завербованих відправляли в різні регіони Росії, від Бєлгорода до Казані. Тих, хто намагався відмовитися від торгівлі наркотиками, шантажували. У хід йшли погрози, аж до вбивства рідних, адже адреси жертв даної схеми були в руках злочинців. Іноді кур’єрам пропонувалося “відпрацювати” вже отримані гроші, але фінал таких історій завжди був один: затримання російської поліцією, СІЗО, у багатьох – обвинувальні вироки з тривалими термінами ув’язнення. Як розповідають родичі потерпілих, телефони жертв прослуховувалися, тому якщо хтось із них дзвонив рідним розповісти про ситуацію, в яку потрапив, і планах втекти, то незабаром слідував наліт силовиків.

Російський гачок

Оцінити масштаб злочинної групи непросто. В Україні зараз відкриті дві кримінальні провадження у цій темі. В одному з них, що знаходиться на стадії досудового розслідування, як постраждалих проходять близько 300 осіб. У другому, що дійшов до суду, потерпілих 15. Реальна ж кількість залучених в наркокур’єрську схему, вважають правозахисники, у багато разів більше. Хоча б тому, що родичі потерпілих можуть і не знати про те, що трапилося, хтось боїться звертатися до українських правоохоронців, а ті, кому вдалося втекти, розповідати про свій досвід не ризикують.

Немає точної відповіді і на інше питання: навіщо російським наркоторговцям в якості розповсюджувачів знадобилося залучати громадян України, якщо такими вакансіями цілком можна спокусити жителів самої РФ? Першою в голову приходить версія про політичний слід. “Ті потерпілі, про які нам відомо, з’явилися з початком російської агресії, – каже Марія Томак, координатор Медійної ініціативи за права людини, в жовтні 2016-го опублікувала на сайті радіо” Свобода “велике розслідування по цій темі. – Наскільки ці два явища взаємопов’язані, сказати складно. Ще під час революції російські ЗМІ розповідали про “наркоманів на Майдані”, потім офіційні особи РФ заявляли, що Україна “висаджує наркодесант в Росії”, тобто семантично, на рівні публічних виступів, зв’язок може бути”.

Дійсно, російські правоохоронці неодноразово розповідали про те, що причетність громадян України до наркоторгівлі на території РФ має чіткий політичний контекст. Так, в 2016 році високопоставлений співробітник російської Федеральної служби з контролю за оборотом наркотиків (ФСКН) Сергій Мосальов заявляв, що одним з головних гравців на російському наркоринку є “куровані Заходом українські спецслужби”, які “проводять сплановану антиросійську діяльність”. Аналогічні заяви про те, що поширенням “спайсу” в РФ займаються організатори з України, робили й інші російські чиновники. З червня 2016-го ФСКН розформована, її функції передані головному управлінню з контролю над обігом наркотиків МВС РФ. Заступник голови цього відомства Ігор Зубов в лютому цього року заявив: “У РФ громадяни України сьогодні є головними розповсюджувачами синтетичних наркотиків”.

Втім, тема “українських наркокур’єрів” не так вже активно експлуатується російською пропагандою, як подібні за духом теми про “українських карателів” і “українських диверсантів”. Тому виникає інша, більш прозаїчна версія – економічна. “Багато українців подаються на заробітки в Росію просто тому, що там можна більше заробити, ніж тут. І організатори кримінальної схеми це розуміють”, – пояснює Євгенія Капалкіна, юрист Української Гельсінської спілки з прав людини, яка активно займається цією темою. За її словами, величезний відсоток усіх засуджених в РФ – люди, які проходять саме по “наркотичних” статтях. Для того, щоб цей бізнес продовжував працювати, його організатори залучають людей із сусідніх з РФ країн.

За даними російського МВС, тільки в 2016 році за розповсюдження наркотиків на території РФ притягнуто до відповідальності майже 1400 громадян України. Безумовно, далеко не всі з них виявилися жертвами якихось хитромудрих схем – хтось напевно погодився брати участь в наркобізнесі свідомо, розраховуючи на величезні доходи. У той же час в описуваної історії є всі ознаки міжнародної схеми торгівлі людьми. Перш за все тому, що майбутніх жертв втягували в нелегальний бізнес обманом, а потім застосовували до них загрози і насильство. Згідно з офіційними документами ООН і Ради Європи, в такому випадку до уваги не береться навіть згода жертви на майбутню експлуатацію і її можна звільнити від покарання.

Однак обвинуваченим в наркоторгівлі українцям висувають додаткові, часом зовсім абсурдні звинувачення. “Спочатку моєму синові і його дівчині хотіли дати по 18-19 років позбавлення волі. У підсумку дали по 11 років, їх звинувачують в тому числі в організації організованого злочинного угруповання разом з іншими хлопцями. Хоча насправді вони навіть не знають один одного, все з різних міст України. Я зверталася з проханням про те, щоб їх перевели в місто Орел, це недалеко від українського кордону. Було б легше їх відвідувати, але мені відповіли, що стаття, за якою вони проходять, важка і Федеральна служба виконання покарань сама буде визначати, де вони будуть знаходитись”, – розповідає Тетяна, мати одного з хлопців, що потрапили у тенета наркоторговців.

Теоретично тих українців, хто вже отримав вирок, для відбуття покарання можна перевести додому, в Україну. Як мінімум це полегшило б їх контакти з родичами. Але Росія не збирається допомагати в цьому.

Молдавсько-український слід

Так само інертно до цієї історії відноситься і українська влада. Для її активізації родичі завербованих в наркоторгівлю кур’єрів створили Всеукраїнське громадське об’єднання протидії торгівлі людьми. Організовано вони звертаються до українських чиновників, щоб ті втрутилися в ситуацію. Паралельно допомагають тим, за кого в Україні турбуватися нема кому,– молодим хлопцям-сиротам.

Активісти розповідають, що зверталися в усі компетентні органи української влади, але результат їх не радує. Вітчизняне Мінсоцполітики обмежилося наданням багатьом затриманим в РФ українцям статусу постраждалих від торгівлі людьми, а наш омбудсмен Вікторія Лутковська зустрілася зі своєю російською колегою Тетяною Москалькової і розповіла їй про цю історію. На цьому будь-які помітні зрушення закінчилися.

Ще більш мляво йде судовий процес у справі організаторів злочинного ланцюжка в Україні. Зараз по ньому проходять четверо обвинувачених, троє – українці, ще один – громадянин Молдови. Всі вони, за версією слідства, забезпечували схему з української сторони. Під арештом троє перебувають з кінця 2016 року, до суду справу передали в середині 2017-го. З тих пір воно практично завмерло. Рідкісні судові слухання зводяться до того, що суд в черговий раз продовжує обвинуваченим запобіжний захід, але абсолютно не наближається до розкриття суті справи. Обвинувачені ж відчувають себе цілком комфортно, навіть перебуваючи в стінах Лук’янівського СІЗО. Переконатися в цьому “Фокус” зміг 3 березня, побувавши на останньому засіданні у справі, в якому ті брали участь за допомогою Skype-трансляції.

Як розповідають інші журналісти, які постійно висвітлюють хід цього процесу, обвинувачені нерідко намагаються розбити кулаками клітку, в якій знаходяться в залі суду, відкрито погрожують активістам, журналістам і родичам постраждалих. Їх “група підтримки” звинувачує інших присутніх в проплачених тощо. Один із затриманих, громадянин Молдови, під час судових засідань влаштовує перформанси, вимагаючи перекладача, хоча прекрасно говорить російською. Коли ж перекладач приходить, він починає з ним дебати на тему відмінностей молдавської мови від румунської. В результаті суд вже багато місяців тупцює на місці, засідання переносяться під формальними приводами, самі судді ніякої ініціативи у встановленні істини у справі не виявляють. Активісти вважають, що без міцного “даху” тут не обходиться. “Якби у нас були докази, ми б уже оприлюднили їх, – каже Марія Томак. – Затягування судового процесу провокує підозри”.

У будь-якому випадку, поки сотні ошуканих українців перебувають за ґратами в російських СІЗО і в’язницях, виправляти цю ситуацію українська влада особливо не прагне. Зате вербувальники з країни-агресора розробляють нові схеми залучення “співробітників”.

Джерело: ВІККА

Залишити коментар