Люди із інвалідністю: реалії сьогодення

0
397

13 грудня 2006 р. Організація Об’єднаних Націй прийняла Конвенцію про права інвалідів та Факультативний протокол до неї. Україна ратифікувала документ 16 грудня 2009 р.. Прийняття Конвенції ствердило «зміну парадигми» у ставленні і підходах до осіб з інвалідністю.

За останнє десятиріччя соціальна політика багатьох європейських країн стосовно осіб з інвалідністю зазнала суттєвих змін. Ставлення до цієї соціальної групи людей, як до пацієнтів, якими необхідно лише опікуватися, і які не можуть долучатися до активного суспільного життя, змінилося на ставлення до них, як до повноправних членів суспільства, що мають рівні права з іншими громадянами країни.

Зміна акцентів у трактуванні концепції інвалідності призводить до необхідності забезпечення комплексного підходу у створенні умов, які б сприяли реалізації прав осіб з інвалідністю на рівні з іншими громадянами країни. Для цього потрібно здолати існуючі перешкоди невлаштованого соціуму, удосконалити законодавство і стан його дотримання, змінити у ряді випадків ставлення суспільства до проблеми інвалідності.

Останнім часом в Україні, при формуванні державної соціальної політики стосовно людей з інвалідністю, декларуються пріоритети у інтеграції людей з інвалідністю до активного суспільного життя, розробляються сучасні методи реабілітації спрямовані на зменшення негативних наслідків «інвалідності».

В грудні відзначають Міжнародний день людей із інвалідністю. Цей день покликаний нагадати громадськості про проблеми, з якими щоденно стикаються люди із інвалідністю.

Саме із такою метою ми вирішили дізнатися про ті щоденні перешкоди, з якими стикаються люди із інвалідністю нашої області.

Двадцятип’ятирічна черкащанка, Анна Оржековська має інвалідність II групи. Її діагноз дитячий церебральний параліч (ДЦП). Дівчина зростала у сім’ї науковців. Отримала юридичну освіту, займається спортом, музикою та вивчає англійську мову. Анна скаржиться, що сьогодні в країні відсутні  умови для нормальної життєдіяльності людей із інвалідністю.

orzhekovska-anna

 «Завжди були у мене проблеми із працевлаштуванням. Роботодавці мене намагаються відмовити. Запитують чи не буде важко, бо у них велике навантаження. Інше питання – це доступність громадських місць. Погано працюють ліфти у будинках, важко дістатися до лікарні та інших закладів. Крім цього, дуже часто відчувається нерозуміння із боку суспільства. Так, у громадському транспорті дуже рідко поступаються місцем.  Не завжди діє безкоштовний проїзд для супроводжуючих. Інколи, навіть кондуктори неприязно ставляться до людей, які мають пільги. Бувають ситуації, коли моєму стану приділяють надмірну увагу. Тикають пальцем. Це дуже неприємно.

Мені, як і будь-якій молодій людині, хочеться стильно виглядати, проте із одягом та взуттям також існують проблеми.

Я бачу вирішення проблеми лише у тому, що із самого малку дітям потрібно прививати толерантне відношення до таких людей як я. Ну, і ще одне, хочеться що б про нас пам’ятали завжди, а не лише перед святами».

Незадоволений і 37-річний  Тарас  Крамний, інвалід I групи по зору.

kramnyj-taras

 «Я зовсім нічого не бачу. І мені, надзвичайно важливо відповідне облаштування міста та інфраструктури засобами, які допомагають орієнтуватися. Я люблю активне життя. Сидіти дома – це не для мене. Проте існують ряд перешкод:  світлофори та пішохідні переходи, які облаштовані для людей із вадами зору, можна перерахувати на пальцях; у магазинах немає звукових маячків. Дуже важко зайти у тролейбус, маршрутку. Не у всіх автобусах є системи озвучування зупинок. З цими незручностями я намагаюся активно боротися. Я входжу до складу  комітету із доступності. Тісно співпрацюю із громадськими організаціями інвалідів області ».

Дійсно, для захисту своїх прав та інтересів люди із інвалідністю об’єднуються у громадські організації. На Черкащині їх існує безліч.

Однією із таких  є  Громадська організація «Життя без бар’єрів». Організація створена в 2014 році та об’єднала стомованих людей.  Метою діяльності є   не існування за рахунок разової гуманітарної допомоги і благодійників, а відновлення своїх прав і гарантій. У процесі роботи до організації почали надходить звернення від людей з інвалідністю різних нозологій. І виникла потреба розширювати свої знання, щоб максимально допомогти кожному, хто звернувся.

valyayeva-lesya

«Наше місто ще досить не доступне для людей з інвалідністю і нам є над чим працювати. Ми хочемо не просто критикувати, а підказати як зробити так, щоб навколишнє середовище було зручним для кожного. Попереду багато справ у боротьбі за свої права. Але результат з’явиться тільки тоді, коли почне змінюватись свідомість суспільства і самих людей з інвалідністю. Так як свідомість формується з дитинства, то з наступного року потрібно кидати всі зусилля на впровадження інклюзивної освіти, просвітницької роботи. Тільки не формально, як зараз на папері, а фактично. У нас є ще рік,  щоб підготувати хоч пять-шість шкіл в місті, які будуть повністю доступними. Також багато роботи по області, але без допомоги однодумців все осягнути не реально»,  – говорить Леся Валяєва, керівник громадської організації «Життя без бар’єрів».

Поспілкувавшись із людьми, ми дійсно здивувалися, що при всій пропаганді соціального спрямування нашої держави, цілями із адаптації та інтеграції людей із інвалідністю до суспільства, що особливо актуально у час бойових дій на території нашої країни, існують буденні нерозрішені проблеми, які значно впливають на можливість повноцінного життя людей із інвалідністю. За коментарями ми звернулися до заступника директора Департаменту соціального захисту населення Черкаської ОДА Павлюка Олександра Олександровича.

«Звісно, існує ціла купа проблем, які сьогодні слід вирішити. Проте система соціального захисту активно модернізується та розвивається. Втілюються інноваційні методи адаптації людей із інвалідністю. На все це потрібен час. Ми активно взаємодіями із громадськими організаціями людей із інвалідністю. Всіляко їх підтримуємо. В цьому році передбачено 600 тисяч гривень з обласного бюджету на статутну діяльність таких організацій. Крім того, підприємства громадських організацій інвалідів, де більшість працівників люди із інвалідністю, отримують пільги із оподаткування, що значно підвищує конкурентність їх продукції та сприяє розвитку.

Для адаптації та інтеграції людей із інвалідністю, а також для реалізації  їх прав, існують територіальні центри соціального обслуговування, які знаходиться в кожному районі. У центрах організовані університети третього віку, де люди можуть активно проводити час та навчитися чомусь новому. У кожному селі є уповноважені особи, до яких люди із інвалідністю чи люди похилого віку можуть звернутися за допомогою або із будь-якого питання щодо соціального захисту.

Стосовно доступності.  Звичайно проблема існує, проте ми активно намагаємося її вирішити. Так, 79% органів виконавчої влади вже облаштовані для доступності людей із інвалідністю» –  зазначає Олександр Павлюк

Інвалідність – це не вирок. Практика показує, що інваліди можуть бути і стають повноцінними і високо ефективними членами суспільства, відмінними фахівцями і навіть політиками, економістами, соціально активними і життєствердними людьми, які надихають багатьох, в тому числі і абсолютно здорових членів нашого суспільства. Звичайно, система соціального захисту у нас не ідеальна, існує купа проблем із розумінням та толерантним відношенням до людей із інвалідністю з боку суспільства. Проте, незалежно від особливостей свого тіла, потрібно завжди ставити перед собою максимальні цілі та йти до них незважаючи ні нащо.

Аліна Лисенко

Залишити коментар