Казка «Колобок» на сучасний лад

1
473

В одному з українських міст жили собі дід Пилип та баба Одарка. Жили, як і всі, у часи, що називались «радянськими», – чесно працювали (дід – майстром на заводі, баба – вчителювала), виростили двох діток, дочекалися й онуків…

То було б усе добре, якби тієї пенсії вистачало, а її катма: то ліків потрібно купити, бо старість своє дає, а дід ще й до того отримав на виробництві травму, яка давала про себе знати, то комунальні платежі (захмарні) потрібно оплатити, то двоє онуків – Маринка й Іванко приїздять і все просять купити: марципанів їм подавай та смаколиків всіляких… І коли ті трикляті купюри (хто їх тільки видумав?) після отримання пенсії так швидко закінчуються, то в кінці місяця й на хліб не вистачає.

Одного разу каже дід бабі:

–  Одарко, спекла б ти якусь паляничку, а то зовсім грошей не залишилось, а до пенсії он ще як довго!

–  Та з чого ж я тобі її спечу, внуки приїжджали, все борошно їм випекла: то на млинці, то на пиріжечки – зовсім не залишилось!

– Піди хоч на перепічку нашкреби, бо що маємо їсти?

Послухалась баба, пішла в кладовку, витрусила гарненько з мішка рештки борошенця, замісила, спекла круглу перепічку, нарекла її Колобком і поклала на вікні у кухні, щоб холонув.  Сама пішла сякий-такий обід ладнати.

А Колобок вмить ожив, стрибнув із вікна на землю (старенькі жили на першому поверсі), потім – у двір, і весело покотився дорогою подорожувати по світу.

Перший, хто йому трапився, – був старий пес Бровко, шерсть якого злиплась та клаптями волочилась по землі. Замолоду Бровко вірно служив господарям, а коли став старим та немічним, – вигнали. Ось така вона, людська вдячність. Він не їв кілька днів, бо люди все гонили його, лякаючись його непривабливого вигляду. І не знайшлося жодної душі, яка б кинула йому хоча б кісточку. В очах паморочилось, сили покидали старе собаче тіло. У поле зору Бровка потрапив кругловидий Колобок, що котився згори прямо на нього, і від нього неслися такі аромати, що у бідного Бровка судомами звело шлунок.

– Привіт! Ти хто?

– Колобок.

– Мене кличуть Бровком. Я дуже довго не їв, сили немає, чи не поділишся зі мною хоч шматочком хліба?

– Та де ж тебе діти? Відкуси трішечки.

Так Колобок врятував Бровку його псяче життя і покотився далі.

Біжить та й біжить. Назустріч йому трапився безхатченко Петро, неголений, у брудному одязі, з сумним виразом обличчя, на якому закарбувалися непрості життєві випробування. Його, колись успішного інженера-конструктора авіаційного заводу, зла чаклунка-доля викликала на двобій: спочатку в аварії забрала дружину і доньку, потім – роботу (почав заглядати в чарку, запиваючи своє горе, а кому потрібні конструктори-п’яниці, адже похибка в кілька міліметрів варта життя?). Подальше життя складалось якнайгірше: люди, яким довірився, щоб доглянули до смерті з метою унаслідування житла, виявилися аферистами. Під час чергової дози спиртного підсунули якісь документи на підпис. Як результат – вигнали зі свого дому на вулицю, ось так він і живе, без пристанища, їжі, елементарної гігієни. І залишились тільки спогади про те, щасливе життя, якого вже не повернеш…

Спочатку це було, як страшний сон, але все ж голод сильніший за всякі перепони: став, як і інші, порпатись у сміттєвих баках у пошуках чогось їстівного. Та на вулиці – немилосердна спека, і залишки їжі, яку викидали багаті люди, швидко псувалися й смерділи так, що одразу викликали нудоту. Побачивши Колобка, Петро подумав, що йому пощастило, бо рум’яний буханець (кимось вже надкушений) вабив до себе свіжістю та ароматом.

Колобок дозволив і безхатченку відірвати шматочок свого пишного хлібного тіла.

Далі шлях його лежав на схід України, звідки долинали часті перегуки гармат і татакання кулеметів. На дорозі все частіше траплялися вирви від снарядів, і тому Колобку було важко котитись, але щось нестримно його тягнуло вперед, і тільки вперед. Недалеко розкинулась гора Карачун, яка чомусь чорніла від використаних гільз і здригалась від ударів техніки, що впивалась у її  порване зранене тіло. Напружившись, Колобок раптом почув стогін.

Недалеко лежав зовсім молодий, ще безвусий юнак, весь скривавлений, без ніг, лише тихенько щось шепотів потрісканими від спраги губами.

– Дивно, я думав, що тільки в мене немає ніг, – виявляється, їх немає ще в когось,– Колобок із цікавістю став прислухатися до стогону військового.

– Води… Ради Бога, ради всього святого, боляче..! Юнак притих, на якусь мить впавши у безпам’ятство.

Колобок подумав, чим він може допомогти молодому хлопцеві?

– Можливо, моє м’яке тіло полегшить його страждання? – і колобок підкотився якнайближче, щоб той дотягнувся до нього рукою.

Як він їв! Бережно збирав маленькі крихти руками, які падали… Насолоджувався свіжим шматком хліба, заплющивши очі, зрідка видаючи себе стогоном, що нагадував про нестерпний біль.

Так могла їсти тільки людина, яка знає справжню ціну хліба.

Колобок відкотився у кущик, бо почув голоси, що наближались.

– Мишку, живий! Ми тебе шукали цілу ніч. Хвалити Бога, ти вижив! Тримайся, друже! Далі голоси змовкли, і тільки трава тихенько шелестіла під ногами у людей, які погрузили на ноші скривавлене тіло юнака і понесли.

Поступово стогін ставав все деталі тихішим і тихішим, і тільки трава, прибита ногами людей, поволеньки підіймалася…

Колобок, не розуміючи, що коїться, покотився дорогою назад, до діда Пилипа та баби Одарки, які, самі того не розуміючи, врятували своїм свіжоспеченим буханцем не одне життя.

Ось і казочці кінець, а хто зрозумів цінність хліба та моральних якостей, – той великий молодець!

Надія Зубова

1 КОМЕНТАР

  1. ome people, especially those running on busy daily schedules tend to use the pills to help maintain weight since they can not afford to follow all the diet programs. This is not advised. It is recommended that one seek advice from a professional in this field before using the pills. This can save one from many dangers associated with the misuse.

    The diet pills should always be taken whole. Some people tend to divide the pills to serve a longer period of time. This is not advised and can lead to ineffectiveness. If it is required that one takes a complete tablet, it means that a certain amount of the ingredients are required to achieve the desired goal. It is also recommended that one does not crush the pill and dissolve it in beverages. Chemicals found in beverages have the potential of neutralizing the desired nutrients in the pill thereby leading to ineffectiveness. The best way to take the tablets is swallowing them whole with a glass of water.

    https://www.cialissansordonnancefr24.com/cialis-generique-suisse/

Залишити коментар